Інфо

Як можна помітити на «лендингу», я описав себе як генераліста, а не спеціаліста — і, ймовірно, так воно і є. У мене немає вузької, вилизаної спеціалізації рівня випускників Берклі чи співробітників ЦЕРНу. Зате є те, що нерідко об'єднує людей зі схожими інтересами: стійке бажання знати та вміти більше, ніж я знаю та вмію зараз.

Я не став глибинним експертом у системному програмуванні, не відкрив нову математичну область і моїм ім'ям не названо каталог H-II регіонів галактики. Проте, всі ці теми — і багато інших — мені щиро цікаві, і нехай не завжди на гранично глибокому рівні, я все ж розумію механізми та причини того, що відбувається в різних сферах людської діяльності.

Таке знання — скоріше в ширину, ніж у глибину — дає одну по-справжньому цінну річ: міждисциплінарне розуміння. Як у витончених фракталах, з часом починаєш помічати самоподібність наук одна в одній. Біологія та екологія несподівано проступають у політології та економіці, інформатика виявляється тісно пов'язаною з соціологією та маркетингом, а математика взагалі виглядає наскрізною темою, що починається, ймовірно, задовго до гранично малих масштабів і не закінчується на найбільших структурах Всесвіту.

Та й загалом так цікавіше жити — кожна нова порція інформації додає все більше фарб і деталей у картину світу.

Класичне визначення протилежності ентропії — синтропія — давно і щільно зайняте: компаніями, різними блогерами, твіттерянами, стартапами і всім підряд. Та й загалом, це слово вже занадто широко використовується в найрізноманітніших контекстах.

А ось Synthropy — складне слово, яке я вигадав сам.

Воно одночасно читається як:

• Synth- — щось синтетичне, що не зустрічається в природі та створене людьми.
• -ropy — закінчення, що відсилає одразу і до entropy, і до syntropy.

Таким чином, назва закарбовує дух цього сайту: спостереження за взаємодіями, структурами, руйнуванням і створенням, процесами в нашому Всесвіті — в Реальності, називайте як хочете.

У цьому сенсі Synthropy можна прочитати і як синтетичну ентропію — що добре резонує з хаотичними, турбулентними 10-ми і 20-ми роками XXI століття, — і як синтетичну синтропію: постійний людський процес створення структур із хаосу.

Навіть написання цього тексту — вже приклад такого процесу: з шуму нейронів у голові формується невелика структура, яка потім фіксує в упорядкованому вигляді біти в пам'яті комп'ютера.

Як одного разу жартома перекрутили фразу в грі Portal:

I do what I must, because I can.

Я вже деякий час вивчаю програмування — нарешті! Шкодую, що не почав раніш��, але раніше я був занадто дурний, щоб до кінця побачити і зрозуміти красу та фундаментальність цієї навички.

Фундаментальність не в дусі «learn to code for money», а в більш базовому сенсі: нулі та одиниці — це, ймовірно, одна з небагатьох форм комунікації, яка потенційно могла б спрацювати навіть при контакті з позаземною цивілізацією. Малоймовірно, що людські мови були б ефективні, наприклад, при спілкуванні з розумною біоплівкою. Хоча, хтозна...

У будь-якому випадку, вивчаючи програмування, я хотів бути всередині цього середовища, тусовки, а не просто спостерігачем-теоретиком. Для цього потрібні практичні навички та розуміння напрямку. Так і з'явився цей блог — написаний на Django, з використанням досвіду з моїх недороблених, але корисних для розвитку Rails-проєктів.

Якщо чесно, програмування завжди було моїм незакритим гештальтом. Ще будучи малим, я щось у компі пробував клацати, а в школі був зачарований уроками інформатики, хоча якщо бути точнішим — тими технологіями свободи, гігантського, цікавого світу комп'ютерів, інтернету.

На жаль, шляхи розійшлися на довгі роки з того моменту, частково перетнувшись в університеті на непов'язаній спеціальності, і ще через кілька років інтерес перейшов у дію — і ось ми тут.

Писати на платформах можна — і це справді зручно.

У тебе є готова інфраструктура: автентифікація, користувачі, не потрібно морочитися з базою даних, немає потреби лізти в нетрі фреймворків і розбиратися, як працювала голова їхніх авторів.

Але ти завжди залежиш від:

• чужих інженерів
• чужих рішень
• чужої модерації

Мені набридло постійно думати, чи не стане якась думка причиною бану. А я вмію сказати таке — і такі бани вже ловив.

Плюс зовнішній вигляд. Своє оформлення — це своє оформлення. Як бачу, так і фарбую свій сайт.

У верхньому лівому кутку — не тільки назва сайту, а й логотип: власноруч намальований уроборос.

Це древній і дуже простий символ. У моєму випадку — без езотерики та містики. Лише ідея зв'язку початку і кінця, самопоїдання та нескінченності, яка добре лягає на уявлення про хаос, ентропію, математику та космологію.

У певному сенсі це також відсилання до гіпотези циклічного Всесвіту: стан мінімальної ентропії → максимальної → знову мінімальної. І так — вічно.

Та й саме питання «чому існує щось?» з часом починає нагадувати уробороса: частина Всесвіту у вигляді конкретної особини ставить питання самій собі — «що ж я таке?»

Чому саме такий колір?

При проєктуванні лейауту я використовував кольорові блоки для прототипування — так простіше бачити структуру та межі елементів. Кольори обиралися випадково через вбудований пікер у VS Code: контраст із сусідніми DOM-елементами був — цього виявилося достатньо.

Так і з'явився колір логотипа — чиста випадковість. Мікрорухи м'язів та курсора призвели до цього їдкого жовто-зеленого відтінку.

А коли прийшов час щось змінювати, я подумав: а навіщо, якщо і так добре?

Чому на сайті є російська мова в блогах та інтерфейсі, але сама вона так дивно називається?

Все через те, що слово «російський» у сучасному світі перестало бути нейтральним. Сьогодні воно все частіше використовується як маркер «свій — чужий» у глибоко поляризованій реальності, що переживає нові турбулентні часи.

Для мене «російське» стало синонімом усієї тієї гидоти, що відбувається з 2014 року і остаточно кристалізувалася в абсолютну, необмежену форму ворога у 2022 році. Моя сім'я, моє життя були по-справжньому розтоптані реваншистською «російською ідеєю», створеною заради блага вузької групи осіб, готових на будь-які злочини заради своїх ницих бажань.

Однак, оскільки я ріс у російськомовному середовищі, я володію цією мовою, якщо не досконало, то вже точно на досить високому рівні.

Російська мова мені зручна як інструмент мислення, споживання та творення, тому саму мову на сайті я залишив, але постарався хоча б частково очистити її від тієї жахливої форми, яку вона має на сьогодні.

Спочатку я планував використовувати назву «Рутенська», підкреслюючи спадкоємність від однієї з давніх слов'янських мов, що вплинули на сучасну російську мову. Однак ця мова існує і донині, і при цьому істотно відрізняється, тому таке позначення лише вводило б в оману — та й просто більшість людей, яким я це показував, не розуміли, про що йдеться.

Оскільки скорочення «російська мова» загальноприйняте як «ru» або «ру», я вирішив, що «Ру-язык» — це цілком точний і впізнаваний варіант. Тут одночасно і «Ру», і «Язык».

Магічне мислення, вітряки? Можливо.

Але я хотів би писати ці рядки у своєму рідному місті — вільному, не окупованому, що знаходиться в правовій демократичній державі.

Але, маємо що маємо.

Одразу зазначу головне:
Усі пости на цьому сайті написані мною.
Чужих текстів тут НЕМАЄ і НЕ БУДЕ.

Над назвою кожного поста -- як у картці, так і в самому тексті -- розташована невелика плашка з одним із трьох позначень:

Оригінал -- текст уперше був написаний саме цією мовою.

Адаптація -- авторське опрацювання оригінального тексту іншою мовою зі збереженням змісту, але з можливими змінами у формулюваннях, акцентах і подачі.

Переклад -- переклад оригінального тексту іншою мовою зі збереженням структури та змісту, інколи з невеликими правками заради природнішого звучання.

Ці позначення показують, якою мовою пост був створений спочатку і в якій формі представлена його поточна версія.